Сильний гавкіт, гудіння автівок і радісні голоси мисливців пронизували вранішню тишу в селі. Добре, що мисливське господарство «Фауна» розташоване трохи далі за людськими обійстями, інакше через собачий азарт конф­ліктів із селянами не оминули б. Адже чотирилапі поміч­ники мисливців ще при під'їзді до великого подвір'я в передчутті зустрічі зі звіром виривалися з рук господарів і бігли до невеличких пагорбів. Деякі починали швидко рити землю, відчуваючи запах лисиці. Проте до початку конкурсу жоден собака до штучно створених нір навіть не наблизився.

Через декілька хвилин після реєстрації, вітань, оглядин та оцінювання собачої краси починаються змагання. Перед двома норами вишикувалися кривоногі та довговухі такси, кучеряві фокстер’єри, проте найбільше тут невеличких чорних із жовтим собак. «Це — ягдтер’єри» — говорить Іван Мицак, директор мисливського господарства: «Молода порода німецьких норних, що її вивели у 20-х роках минулого століття. Зараз ці собаки надзвичайно популярні. Їх вважають універсальними, адже тварини мають усі необхідні для мисливського пса якості: увагу, рішучість, витривалість, природжену злість до хижака, неабияке здоров’я та нечутливість до болю. Окрім того, з ягдтер’єром можна полювати не тільки на лисицю. Собака легко упорається з добуванням єнотів, борсуків, кабанів і качок».

У більшості норних навички полювання закладено від природи, проте усякий мисливський талант потрібно шліфувати. Для того й проводять такі змагання, адже робота в норі для собак є складною і небезпечною. Експерти кажуть: аби побачити, як мисливські пси справляються зі звіром, їх запускають у восьмиподібні та пеподібні штучні нори. Тут собаки відточують нюх, швидкість, витривалість, злість і вміння вигнати рудо­хвосту на мисливця.

Ці своєрідні тренувальні підземні зали є переважно в мисливських господарствах. Проте таку нору не складно зробити й на подвір'ї. Для цього під землею викопують рів, по якому розкладають дошки, цеглу, труби. Зверху закладають кілька дверцят, які можна легко відчинити та в разі небезпеки витягнути собаку й лисицю.

Здебільшого під час змагань жодна тварина не гине та не зазнає особливих ушкоджень. Зрештою, та чи інша лисиця, на яку натравлюють собаку, може стати запорукою успіху хвостатого мисливця. Дуже цінними є лисиці, які вміють петляти по норі. Суддям добре видно те, чи правильно собака бере слід, як швидко він може наздогнати рудого бешкетника. А коли трапляється неповороткий та озлоблений лис, тоді він може прокусити собаці нижню щелепу, подряпати ніс, а то й просто вчепитися в горло. Коли трапляються такі сутички, то треба встигнути їх розняти, а далі — жодних змагань.

Але у воронівському господарстві все гаразд, адже тут уже кілька років живе заслужений лис Юрчик, який об'їхав не одні всеукраїнські та регіональні змагання. На тварину притравлювали найкращих собак, проте прикарпатський лис залишився живим. «Юрчик у нас ніби тренер, — сміється пан Мицак. «Він так звик до ролі здобичі, що вже не тільки собак не боїться, а іноді й допомагає їм. А вже кого не любить, то добряче надає по носі».

...Змагання тривали. Визначили фаворитів у старшій і молодшій групах, які вмить справлялися із лисицею, хоча на ловлю або вигнання з нори звіра, за умовами змагань, потрібно 15-20 хвилин. Най­більше фартило таки ягд­тер’єрам, адже в них хороші мисливські якості, вони можуть заганяти лиса практично без тренування. Навіть дев’яти-десятимісячні собаки, які ніколи лисиці живої не бачили, показують на перших показових виступах відмінні результати.

Уже надвечір стомлені учасники змагань отримали свої дипломи як свідчення складеного іспиту на робочі якості. «Собачі» судді говорять, що з таким «документом» хвостатий мисливець може сміливо брати участь у різноманітних виставках. Адже для тварин важливим є не тільки гарний екстер’єр, а й так звана польова робота.

За найкращими, що отримали два дипломи першого ступеня та високе звання чемпіона, добра слава закріплюється назавжди. Самки відтепер мають право продовжувати породу. Їхні цуценята коштуватимуть удвічі більше, та й попит на них зростатиме. Проте, коли тер’єр чи такса, навіть найтитулованіший, кидатиметься на домашніх тварин або людей, то практично не матиме шансу продовжити породу. Так само, як і собаки, які на кількох змаганнях пасуть задніх. Вони можуть залишитися для своїх господарів лише охоронцями.

Сабіна Рокай

Львівська газета